У голодної і хворий неволі
І день не в день, і рік не в рік.
Коли ж всколосітся поле,
Зітхне принижений народ?
що літо, шелестять в темряві,
те випрямляючи, то хилися
Всю ніч, під таємним вітром, злаки:
Пора цвітіння почалася.
Народ - вінець земного кольору,
Краса і радість всім квітам:
Чи не минути Господнього літа
Сприятливого - і нам.
15 лютого 1909
