У густій траві пропадеш з головою.
В тихий будинок ввійдеш, не стукає…
обійме рукою, оплетет косою
І, ставна, скаже: «Здрастуй, князь.
Ось тут у мене - кущ білих троянд.
Ось тут вчора - повитиця вилася.
Де був, пропадав? що за звістку приніс?
Хто любить, не любить, хто жене нас?»
як бувало, забудеш, що дні йдуть,
як бувало, пробачиш, хто гордий і зол.
І дивишся - хмари вдалині постають,
І слухаєш пісні далеких сіл…
Заплаче серце по чужій стороні,
Запроситься в бій - кличе і манить…
тільки скаже: «Прощай. Повернися до мене". -
І знову за травою дзвіночок дзвенить…
12 липень 1907
