Шанувальник Еллінов – я ліру забував,
Коли мій шлях ти словом перегороджувала.
Я перед тобою про щастя зітхав,
І ти презирливо мовчала.
І я горів душею, а ти була темна.
І я, в страждання безмовному,
Я уявляв: коли-небудь єдина струна
На поклик відгукнеться приветно.
Але ти в мовчанні пройшла переді мною
І, як тоді, одним нагадуванням
Ти рвеш тепер і мучиш часом
Мої Еллінські покликання.
12 жовтня 1900
