Петербурзькі сутінки снігові.
Погляд на вулиці, троянди в будинку…
Думки - точно у дівчини ніжні,
А про що, - і сама не зрозумію.
Все дивлюся в моє дзеркало сонне…
(він, повинно бути, той вигляд у вікно…)
Он особа моє - зле, закохане!
брат, як мені набридло воно!
Запеванія низького голосу,
Сніжно-білі руки мої,
Мої тонкі руде волосся,
Як давно вони стали нічиї!
чоловік пішов. Світло такий потворний…
Все ж кров рожевіє… світ…
Подивлюсь-ка, він там чи ні?
Так і є… брате, який настирливий!
15 березня 1914
