Нехай я і жив, Не Кохаючи,
Нехай я і клятви порушу, -
Все ти вільніше мені душу,
Де б не зустрів тебе!
Про, ці далекі руки!
У тьмяне це життя
очарованье своє
вносиш ти, навіть в розлуці!
І в самотньому моєму
будинку, порожньому і холодному,
У сні, ніколи не вільному,
Сниться мені кинутий будинок.
Старі сняться хвилини,
Старі сняться року…
видно, вже так назавжди
Думи тобою замкнений!
Хто б не кликав - не хочу
На метушливу ніжність
Я проміняти безнадійність -
І, замикаючись, мовчу.
8 жовтня 1915
