спустилася імла, туманами чревата.
Ніч зимова тускла і серцю не чужа.
Обіймає осиротілий дух безсилля праці,
тужний спокій, якась втрата.
Як встежиш ти, ніж душа хвора,
І, милий друг, ніж уврачуешь рани?
ні ти, ні я крізь зимові тумани
Чи не можемо зріти, навіщо туга сильна.
І нашим чи умам повірити, що колись
За чийсь гріх на нас накладено гніт?
І сам спокій тужливий, і нас до землі гнітить
безсилий працю, невідоме втрата?
22 листопада 1899
