А ти тепер важкий і сумний,
Відрікся від слави і мрії,
Але для мене непоправно милий,
І чим темніше, тим зворушливий ти.
Ти п'єш вино, твої нечисті ночі,
що наяву, не знаєш, що уві сні,
Але зелені болісні очі, -
спокою, видно, не знайшов у вині.
І серце тільки швидкої смерті просить,
Клянучи повільність долі.
Все частіше вітер західний приносить
Твої закиди і твої благання.
Але хіба я до тебе повернутися смію?
Під блідим небом батьківщини моєї
Я тільки співати і згадувати вмію,
А ти мене й згадувати не смій.
Так дні йдуть, печалі множачи.
Як за тебе мені Господа молити?
Ти вгадав: моя любов така,
Що навіть ти не зміг її вбити.
