Я пам'ятаю час глухий, безсонної ночі,
пройшли роки, а пам'ять все сильна.
панувала тьма, але не склепив очі,
І мислив розум, і серцю - не до сну.
Раптом здалеку долинув в заточенье
З тиші прийдешніх півсні
Неясний звук невиразного моленья,
невідомий, безкрилий, страшний поклик.
То був чи стогін душі безбожно дикої,
І вже тоді не зустрілися серця?
Ти мені знаком, наперсник мой двуликий,
Мій милий друг, ворожий до кінця.
27 червень 1901. З. Боблово
