буде день, немов мить веселощів.
Ми забудемо всі імена.
Ти сама прийдеш в мою келію
І разбудишь мене від сну.
По обличчю, охопленого тремтінням,
Вгадаєш думи мої.
Але все колишнє стане брехнею,
Трохи займуться Промені Твої.
Як тоді, з безмовною посмішкою
Ти прочитаєш на моєму чолі
Про любов невірної і хиткою,
Про кохання, що цвіла на землі.
Але тоді - величаво і краше,
Без сумнівів і дум прийму
І до дна вичерпаю чашу,
Співпричетний Дню Твоєму.
31 жовтня 1902
