О першій годині глухий розлуки з морем,
З тихо ропщущім прибоєм,
З затуманеним даллю -
Ми самі, з великим гірше,
Сивини свої закриємо
Білим саваном - сумом.
Протекут ще миті,
Канут в темні століття.
Будуть нові бачення,
Буде стара туга.
І в сумний саван криючись,
Вдаючись таємно горю,
Чи не побачимо ми тоді, -
Як горить твій молочний пояс!
Як летить до рідного моря
срібляста зірка!
Листопад 1906
