опустися, фіранка линяла,
На хворі герані мої.
Сгинь, циганське життя небувала,
гасити, somkni очі твої!
Ти Лі, життя, мою світлицю мізерну
Прибирала степовим ковилою!
Ти Лі, життя, мою сонь непробудним
Зеленим отруювала вином!
як циганка, хустками візерунковими
Розстеляють ти переді мною,
Та невже косами синяво-чорними,
Та невже бурею пристрастей вогневої!
Що ридати мені в шепоті, в зáбитьі,
Неземні ль які слова?
Сам не свій тільки був я, без пам'яті,
І ходила кругом голова…
Спалена моя степ, TRAVEL видалена,
ні вогню, ні зірки, ні шляху…
І кого цілував - не моя вина,
Ти, кому обіцяв, - простий…
30 грудня 1908
