Півня упустила старенька,
золотого, як день, півня!
Чи не сама відчинилися клетушка,
Довго ль в зимову ніч до гріха!
І на білому візерунковому ганку
Промайнув золотий гребінець…
А стара спускається з грубки,
Все не може знайти ціпок…
Ось - вдарило світлом у віконце,
Загорівся баб'ячий очей…
На дворі - немов яскраве сонце,
Село стоїть напоказ.
джерело, яка біда трапилася,
Похапцем не можна намацати палиці…
Бач, проклята, де завалилася!..
А великі очі у страху:
Он стоїть він у кутку, осяяний,
З-під шапки витріщає очі…
А на вулиці сніжної і сонної
колотнеча, метушня, голосу…
Прибігли до бабину дому,
захопили відро, хто не дурний…
А вже в купці золи - незнайомий
Несміливо зіщулився маленький труп…
довго, бабуся, вірно, як,
Чи не знайшла ти свій ціпок…
Півника свого втратила,
полювання, знайшов тебе сам півник!
Зимовий вітер гуляє і свище,
Все грає з стирчить трубою…
Мертвий очей ніби все ще шукає,
Де пропав півник… золотий.
А над купкою попелу разметенной,
Де гуляв і клював півник,
те згасне, то спалахне червовий
Золотий, молодецький гребінець.
11 Січня 1906
