Ми відійшли і стали біля годувала,
Де повз йшли сребрістие струменя.
І спостерігали роздуте вітрило,
І вечір дня, і лінії твої.
Гублячись у імлі, ти вітром управляла,
Безстрашна, на водній бистрині.
Ти, як феєрверк, невиразно догорала
У його душі - і співала про мене.
І кожен звук - короткий і протяжний -
Я вимірював, блаженний, біля керма.
А він дивився, задумливий і важливий,
Як далеко паморочилася земля…
13 квітня 1902
