А під маскою було зоряно.
Посміхалася чиясь повість,
Коротаєв тихо ніч.
І задумлива совість,
Тихо плаваючи над безоднею,
Вела час геть.
І в руках, колись суворих,
Був келих скляних влаг.
Ніч сходила на чертоги,
сповільнюючи крок.
І дзвеніли миті,
І дзвеніла волога в серце,
І дражнив зелений зайчик
У догоревшей кришталі.
А в шафі дрімали книги.
Там - до різьблений старовинної дверцятах
Приліпився голий хлопчик
На одному крилі.
9 Січня 1907
