І знову - пориви юних років,
І вибухи сил, і крайність думок…
Але щастя не було - і немає.
Хоч в цьому більше немає сумнівів!
Пройди небезпечні року.
Тебе підстерігають всюди.
Але якщо вийдеш цілий - тоді
Ти, нарешті, повіриш чуду,
І, нарешті, побачиш ти,
Що щастя і не треба було,
Що сей нездійсненної мрії
І на півжиття не вистачило,
Що через край перелилася
Захвату творчого чаша,
І все вже не моє, а наше,
І з миром утвердилась зв'язок, -
І тільки з ніжною посмішкою
Часом будеш згадувати
Про дитячу тієї мрії, про хиткою,
Що щастям звикли кликати!
19 червень 1912
