Те відгомін юних днів
В душі прокинувся, завмираючи,
І в блиску ранкових променів,
здавалося, ніч була німа.
Те сон світанковий зійшов,
і дух, на межі пробудження,
піднісся, скрикнув і знайшов
Давно промайнуло бачення.
То був безжалісний порив
Безсмертних думок поза сумнівами.
І він помчав, пробудив
Натовпи забутих одкровень.
Те нескінченність пронесла
Над занепалим духом урагани.
Те Вічно-Юна пройшла
У неозаренние тумани.
29 липень 1900
