Пробивалася співучим потоком,
Йшла до німу блакить,
Зникала в просторі глибокому
Віддаленим мріянням бур.
Ми, забуті в країні здичавілої,
жили бідні, чужі сліз,
тріпотіли, молилися на скелі,
Не видали сгорающих роз.
Раптом примчала на північ похмурий,
У небувалою постала красі,
Назвала себе смертною думою,
сонце, місяць і зірки в косі.
Відійшли хмари і тривоги,
Все житейська - в солодкій імлі,
Побігли святі дороги,
Немов небо повернулося до землі.
І на нашій землі здичавілої
Ми спіткали згоряння троянд.
Злі думи і горді скелі -
Все розтануло в полум'я сліз.
1 липень 1902
