На весняному шляху в теремок
Перелітний спурхнув вітерець,
Прозвенел золотой голосок.
Постояла вона біля ганку,
Пошукала дверного кільця
І підняти не посміла особи.
І пішла в синюватого даль,
Де диміла весняна таль,
Де кружляла над лісом печаль.
Там - в березовому далекому колу -
Дідок згинав з берези дугу
І примітив її на лузі.
Закричав і застрибав на пні:
- Ти, красуня, вірно - до мене!
Знудьгувався в своїй тиші!
За кострубаті пальці взялася,
С бородою зеленой сплелась
І з туманом лісовим піднялася.
Так тужать вони про одне.
Так літають вони ввечері,
Так вінчалася весна з чаклуном.
24 квітня 1905
