Самотньо пливла по блакиті місяць,
Висвітлюючи тінисту даль,
і душа, незрозумілою тривогою повна,
Спричинила за любов'ю печаль.
.......................................
Ароматна троянда кивала з вікна,
Освітлена повним місяцем,
І сумно, сумно дивилася вона
У освіжаючий сутінки нічний…
На сході прокинувся алеющій день,
Але сумний і ніби хворий…
самотня, бліда, боязка тінь
Промайнула і зникла за мною…
Я пройшов під вікно і, любов'ю горя,
Я божевільні мови шепотів…
Ранок рухалося тихо, вставала зоря,
Вітерець по деревах пурхав…
ні призову, ні звуку, Наш Whisper слово
Не чув я в нічній тиші,
Але в тінистому віконці звучала любов…
або, може бути, марилося мені?..
Про, шалений! навіщо ти під старим вікном
їй, божевільної, шепотів в тиші,
Якщо ніч провела вона в почутті одному,
І в твоєму спорожнілому вікні?!..
...........................................
Днем ми холодно зустрілися… полум'я живої
Погасив цей похмурий день…
Я не згадав про годину самотній нічний,
Про її бистрокрилим тінь…
27 липень 1898
Боблово
