Вночі курній лягла
Дівчина в білу труну.
Вночі встала біла імла,
Ніхто не розчув слів.
У словах шелестіла муть,
На словах спочивала сонь.
Тільки примарою білий кінь
Міг в тумані гривою змахнути.
І означаючи в небі раствóренном
Проходить кроком прискореним
У блакитному, блакитному
Закрито особа щитом.
Тоді хтось встав за столом
І сказав: самовар!
Принесли парове золото,
Розставили білі чашки
І стали сьорбати і пишатися.
літо 1905
