Ти, як відгомін забутого гімну
У моїй чорної і дикої долі.
Про, Кармен, мені сумно і дивно,
Що приснився мені сон про тебе.
Весняний трепет, і тріпотіння, і шелест,
Непробудним дикі сни,
І твоя здичавіла принадність -
як гітара, як бубон весни!
І проходиш ти в думах і мріях,
Як цариця блаженних часів,
З головою, потопаючої в трояндах,
Занурена в казковий сон.
спиш, змією склубясь вибагливою,
Спиш в дурмані і бачиш уві сні
Даль морську і берег щасливий,
І мрію, недоступну мені.
Бачиш день беззакатний і пекучий
І улюблений, рідний свій край,
синій, синій, співучий, співучий,
Нерухомо-блаженний, як рай.
В тому раю тиша й умер,
Тільки в кущі сплетених гілок
Дивний голос твій, низький і дивний,
Славить бурю циганських пристрастей.
28 березня 1914