Повернулася опівночі. До ранку
Підходила до синіх вікон залу.
Де була? - Пішла і не сказала.
Невже мені пора?
Неспокійно я блукаю по залі…
У цих вікнах є натяк.
Ці двері мені всю ніч кидали
скрипи, тіні, може бути, докір?..
Завтра я піду до себе в ту пору,
Як вона прийде до мене ридати.
Опущу біліють штору,
Завішені пологом ліжко.
ляжу, робкий, посміхаючись мігу,
І один, скуштувавши останній хліб,
Загляжусь в таємничу книгу
що відбулися доль.
9 жовтня 1903
