До. М. З.
1
Все та ж озернáя гладь,
Все так же капає сіль з градирень.
тепер, коли ти старий і мирний,
Про що хвилюєшся знову?
Іль першої пристрасті юний геній
Ще з душею нерозлучний,
І ти навіки заручений
тієї давньої, незабутньої тіні?
Ти поклич - вона прийде:
майне, як завжди, профіль важливий,
І голос, вкрадливо-протяжний,
Слова бувалі шепне.
червень 1909
2
У темному парку під вільхою
О першій годині опівночі глухий
Білий лебідь від весла
Сховав голову в крила.
Весь я - пам'ять, весь я - слух,
Ти зі мною, сумний дух,
Знаю, бачу - ось твій слід,
Змитий бурею стількох років.
В тінях траурної вільхи
Солодко дихають мені духи,
У листі матових шурхотом,
Шелестить ще душа,
Але за бурею пристрасних років -
всі, як привид, Усе, як марення,
всі, що було, Все пройшло,
У ставкової туман пішло.
червень 1909
3
Коли болісно повстали
Переді мною справи і дні,
І сном глибоким від печалі
Забувся я в лісовій тіні, -
Чи не знав я, що в лісі дівочому
Проходить пам'ять колишніх днів,
І, прокинувшись в грі тіней,
Почув ясно в Пеньї пташиному:
«Слухай пристрастям, і вір, і вір,
Клич їх одностайним голосуванням,
Стукайте опівнічний годинами
В блаженства замкнуту двері!»
червень 1909
