Втомлений від денних блукань
Піду часом від суєти
Згадавши виразки тих страждань,
Стривожити колишні мрії…
Коли б я міг дихнути їй в душу
Весняним щастям в зимовий день!
Про, немає, навіщо, навіщо зруйную
Її дитячу лінь?
Досить мені нестися душею
До її небесних висот,
Де щастя світиться нам подеколи,
Але призначене не нам.
30 жовтня 1898
