Дні і ночі я безвладний,
чекаю чудес, дрімаю без сну.
У піснях далеких дзвіниць
пробуджується весна.
Чуйно віє над столицею
пригнобленого Петра.
Вечірниця горнеться до деннице,
невимовно вечора.
І зорею - очам втомленим
Доведеться, освітлений,
За прозорим покривалом
Luchezarnaya Жінка…
Раптом летить з відвагою ратної -
В ня шоломі голова -
ясний, лагідний, Златолатний,
Ким піднялася Москва!
ангел, мученик, Посланец
Підняв дзвінку трубу…
Чую коней тяжкий танець,
Бачу смертну боротьбу…
Світлий Чоловік вдарив Діда!
Білий - чорного коня!..
Нехай остання перемога
Довершив без мене!..
Я біжу на повітря вільний,
Жаром битви стомлений…
Бейся, дзвін роздольний,
Розголошуй весняний дзвін!
чужий спорах, вірний поглядам
Діви червоних вечорів,
Я знову йду дозором
У тінь візерункових теремів:
Чи не майне чи промінь в світлиці?
Чи не запаляться ль терема?
Чи не зійде від божниці
промениста Сама?
22 лютого 1904
