Ми йшли заповітною стежкою
Сьогодні вночі в світлому сні.
Ти в покривало блакитне
закуталась, хилися до мене.
І, наяву який не знав ласки,
Завжди томівшійся від ран,
У невимовній, сонної казці
Я обіймав твій милий стан.
Як нескінченні були складки
Твоєї одягу блакитний…
І в серці більше немає загадки:
що, ти і наяву - зі мною.
22 березня 1902
