Дивно: ми йшли самотньою стежкою,
В зелені ліси губилися сліди,
йшли, освітлені повної місяцем,
В час, порождаюшій пристрасті мрії.
Стану її не торкнулася рукою,
Губок її поцілунком не спалив…
Все в ній сяяло такою чистотою,
Погляд же був темний і дивно глибокий.
Місячні іскри в ньому гасли, Mercáu,
очі, як ніби любов'ю горя,
Бурхливо пристрастю запалитися бажали
В час, когда гасла в тумане заря…
Дивно: ми йшли самотньою стежкою,
В зелені ліси губився наш слід;
Стану її не торкнулася рукою…
Пристрасть і любов не звучали у відповідь…
літо 1898
