А. З. F.
На старість років, забувши святе,
Сухим вниманьем я живу.
Колись - там - нас було двоє,
Але то уві сні - НЕ наяву.
Дивлюся на блідий колір осінній,
Про щось пам'ять шепоче мені…
Але хіба можна вірити тіні,
Промайнула в юнацькому сні?
Все це було чи думалось?
У години забуття старих ран
Мені іноді подовгу снилася
мрія, пішла в туман.
Але дурним казкам я не вірю,
хворий, під ярмом сивини.
Нехай інший знайде двері,
Які мені не судилися.
29 вересня 1902
