Борису Садовскому
куля розпечений, золотий
Пошле в простір промінь величезний,
І довгий конус тіні темної
В простір кине куля інший.
Такий наш безпочатковий світ.
Цей конус - наша ніч земна.
За нею - знову, знову ефір
Планета плавить золота…
І мені страшні, любов моя,
Твої сяючі очі:
жахливіший дня, страшніше ночі
сяйво небуття.
6 Січня 1912
