щаслива пора, дні юності бунтівної!
помчала ти, і тихо я сумую;
На новий океан, сердитий і безмежний,
Втомлену човен душі моєї спущу…
Ти мило мені, минуле рідне,
Твоя печаль світла, а смуток твоя бліда…
Печаль і смуток в далеке минуле
пішли, душа втомлена одна…
Не знаю, скільки бід обіцяє мені життя інша,
Не знаю, як широкий сердитий океан…
Мене гнітить втома фатальна,
Дивиться життя крізь похмурий туман…
І далі туман все неосяжне,
Чим далі рвуся, тим густіше морок кругом.
Про, наше життя, навіщо ти незрозуміла!..
Про, наше життя, ти вічно будеш сном!..
1 квітня 1899
