є хвилини, коли не тривожить
Фатальна нас життя гроза.
Хтось на плечі руки покладе,
Хтось ясно загляне в очі…
І миттєво житейська кане,
Немов в темну прірву без дна…
І над прірвою повільно встане
Семикольоровій дугою тиша…
І наспів заглушений і юний
В прихованою торкнеться тиші
Приспані життям струни
напруженою, як арфа, люди.
Липень 1912
