Чернець йшов і ніс святі знаки.
На шляху, в жовтіючих полях,
Розгорілися вогняні маки,
Відбилися в похмурих очах.
Він дізнався, про що душа горіла,
Заглянув в бледнеющую височінь.
там наснилося, вітром нашептав:
«Отрок, в небо піднімися.
милий, милий, вічні надії
Ми плекаємо посеред небес…»
Він покинув темний одяг,
загорівся, vosparil, зник.
А за ним - росли повстань знаки,
Червоної звісткою вічного вогню
Розгорялися зухвалий маки,
Перемагало сонце Дня.
1 серпень 1902