Ти не даєшся і не зникаєш…
Так ти невловимий? Так ти доступний
одним очам, бачення фатальне!?..
Сходить сутінок ночі блідої,
Але Син - тривожити. Мій спокій
Якийсь образ, лик переможний
Тривожить піснею молодої…
зникни, встав з могили,
Ледве забутий блідий лик!..
Але немає!.. він вабить… ніжний… милий…
Кидає в ніч закличний клік!..
Він мені простягає долоні,
Він мій!!.. До нього поспішаю, прагну,
Зараз схоплю одягу тканини
І з ним в обіймах поніс…
вабить…
марні усилья!..
невловимий, він ковзає,
слабшають розум, серце, крила…
.......................................…
нічна імла, як завжди, - спить.
31 Січня 1900
