Петроградське небо каламутилося дощем,
На війну йшов ешелон.
Без кінця - взвод за взводом і багнет за багнетом
Наполнял за вагоном вагон.
В цьому поїзді тисячею життів цвіли
біль розлуки, тривоги любові,
сила, юність, надія… У західної дали
Були димні хмари в крові.
І, сідаючи, співали Varage ODNI,
А інші - не в лад - Єрмака,
І кричали ура, і жартували вони,
І тихенько хрестилася рука.
Раптом під вітром злетів опадає лист,
Раскачнувшісь, ліхтар заблимав,
І під чорною хмарою веселий сурмач
Заграв до відправлення сигнал.
І военною славою заплакав ріжок,
Наповнюючи тривогою серця.
Гуркіт коліс і захриплий свисток
Заглушило ура без кінця.
Вже останні зникли в імлі буфера,
І зійшла тиша до ранку,
А з дощових полів все лунало до нас ура,
У грізному кліці звучало: пора!
немає, нам не було сумно, нам не було шкода,
Незважаючи на дощову даль.
Це - ясна, тверда, вірна сталь,
І чи потрібна їй наша печаль?
Ця жалість - її заглушає пожежу,
Грім гармат і тупіт коней.
Смуток - її застеляє отруєний пар
З галицьких кривавих полів…
1 вересня 1914
