смійся, паяц, але плакати не смій!
Я знову на підмостках. мерехтять знову
Самотні рампи вогні.
Мені доведеться зараз реготати…
А на серці стогони одні!
Що ж робити! Натовп мені звідси видно, -
затамувавши подих, чекає…
А у рампи вона - збентежена
І, напевно, Бога кличе!
тихіше! Здригнулося щось… Як серце стукає!..
Про, прокляте серце, не плач!..
Чийсь голос над вухом звучить…
Сам собі я суддя і кат!!..
.................................
Я прокинувся. натовп аплодує, кличе…
Я не бачу тривожних вогнів!
А вона мені вінок подає
З лаврових гілок…
15 вересня 1899
