Я сходив на всі вершини,
Дивився в інші небеса,
Мій факел був і очей совиний,
І ранку Божого роса.
За мною! За мною! Ти молиш поглядом,
Ти віриш кинутим словами,
Неначе двічі чашу з отрутою
Я піднесу до своїх губ!
Про, немає! Я спалив свої прикмети,
Спопелив свої сліди!
всі, що забуте, nedopeto,
Чи не повернеться до Зірки -
До Тієї Зірки, якої близькість
знає, – сторицей отплачу
За всю велич і ницість,
Яких важкий тягар тягну!
15 березня 1904
