Божа Матір Утамуй мої печалі
Перед труною йшла, вогні, тихий.
А за труною - у жалобній вуалі
йшла наречена, проводжаючи нареченого…
Був він тільки літератор модний,
Тільки слів блюзнірських творець…
Але мрець - рідний душі народної:
Всякий свято шанує вона кінець.
І назустріч кланялися, хрестили
Многодумний, великотрудний лоб.
А друзі і близькі пилілі
значок, на неї, могили…
І з якою нескінченною сумом
(Чи не про нього - Бог знає про кого?)
Прийняла вона слова співчуттів
І вінок випадковий за вінком…
Цих фраз побитих повторення,
Нікому не потрібні слова -
Звела вона в вінець творіння,
У таємну посмішку Божества…
немов тут, де співали і кадили,
Де і смуток не може бути тиха,
Прибрала вона фатою від пилу
І чекала Іншого Жениха…
6 липень 1908
