Ми забуті, одні на землі.
Посидимо ж тихенько в теплі.
У цьому кімнатному, теплому кутку
Подивимося на жовтневу імлу.
За вікном, як тоді, вогники.
Милий друг, ми з тобою старі.
всі, що було і бур і негараздів,
позаду. Що ж ти дивишся вперед?
дивишся, точно ти хочеш прочитати
Там якусь нову звістку?
Точно ангела бурхливого чекаєш?
Все пройшло. Нічого не повернеш.
тільки стіни, до книг, до декількох днів.
Милий друг мій, звичні вони.
Нічого я не чекаю, Ані не нарікайте,
Ні про що, що пройшло, НЕ сумую.
тільки, ось, почала ти знову
Світлий бісер на нитки низати,
Як колись, ти пам'ятаєш тоді…
Про, які то були роки!
але, коли ти молодший була,
І шовку ти яскравішою брала,
І ходила рука швидше…
Так візьми ж і тепер попестрее,
щоб шовк, що вдягають в голку,
Перемагав строкатістю цю імлу.
19 жовтня 1913
ох! як сумно то..