Ось він - ряд гробових ступенéй.
І між нас - нікого. Ми удвох.
спи ти, ніжна супутниця днів,
Залитих небувалим променем.
Ти спокою в білій труні.
Ти з посмішкою кличеш: НЕ буде.
Золотисті пасма на лобі.
Золотий образок на грудях.
Я відсвяткував світлу смерть,
Доторкнувшись до руки воскової.
Решта - бездонна твердь
Поховала в імлі блакитний.
Спи - твій відпочинок ніхто не перерве.
Ми - окрай невідомих доріг.
Всю погану ніч безперервно -
Тут горить осяяний чертог.
18 червень 1904. З. Шахматова
