Ти одягнеш мене в срібло,
І, коли я помру,
Вийде місяць - небесний П'єро,
Встане червоний паяц на белебені.
Мертвий місяць безпорадно ньому,
Нікому нічого не відкрив.
Тільки запитає подругу - навіщо
Я колись її полюбив?
В цей лютий сон наяву
Поперевертаю я мертвим обличчям.
І паяц злякає сову,
Загримівши під горою бубонцями…
Знаю - зморщений лик його старий
І бесстиден в земній наготі.
Але зловісний сходить чад -
До небес, до висоти, до чистоти.
14 травня 1904
