Твоя гроза мене умчала
І перекинула мене.
І треба мною тихо встала
Синь вмираючого дня.
Я на землі, грозою смятый
І перекинутий лежу.
І чую далекі гуркіт,
І бачу веселки межу.
Зійду з нею, по семикольоровій
І незаплямованою стезі -
З посмішкою тихою і Привітне
Дивитися в очі твоєї грозі.
Листопад 1906
