Твоя гроза мене умчала…


Твоя гроза мене умчала
І перекинула мене.
І треба мною тихо встала
Синь вмираючого дня.

Я на землі, грозою смятый
І перекинутий лежу.
І чую далекі гуркіт,
І бачу веселки межу.

Зійду з нею, по семикольоровій
І незаплямованою стезі -
З посмішкою тихою і Привітне
Дивитися в очі твоєї грозі.

Листопад 1906

Оцініть:
( Поки що оцінок немає )
Поділіться з друзями:
Олександр Блок
залишити коментар