Одного разу в жовтневому тумані
Я брів, згадуючи наспів.
(Про, мить непродажних лобзаний!
Про, ласки некуплених дев!)
І ось, в непроглядній тумані
Виник забутий наспів.
І стала мені молодість снитися,
І ти, як жива, і ти…
І став я мрією нестися
від вітру, дощу, темряви…
(Так рання молодість сниться,
А ти-то, повернешся ти?)
раптом бачу, - з ночі туманною,
Хитаючись підходить до мене
старіючий юнак (дивно,
Чи не снився мені він уві сні?)
Виходить з ночі туманною
І прямо підходить до мене.
І шепоче: «Втомився я хитатися,
Вогким туманом дихати,
В чужих дзеркалах відбиватися
І жінок чужих цілувати…»
І стало мені дивним здаватися,
Що я його зустріч знову…
Раптом - він посміхнувся нахабно, -
І немає близький до мене нікого…
Знаком цей образ сумний,
І десь я бачив його…
Бути може себе самого
Я зустрів на гладі дзеркальної?
Жовтень 1909
