Коли під заступом холодним
Скрипів пісок і яскравий сніг,
В мені, сумному і вільному,
Ще упокорювався людина.
Нехай ця смерть була зрозуміла -
В душі, в пісні панахиди,
Вже проступали злі плями
незабутніх образ.
Уже з погрозою стискалася
Досі добра рука.
Вже піднімалася і металася
В душі отруєної туга…
Я пригнічена глуху злість,
Тугу забуттю зраджу.
Святому маленькому гробу
Молитися буду ночами.
Але - бути уклінним,
тобі дякувати, крохмалі? -
немає. над немовлям, над блаженним,
Сумувати я буду без Тебе.
Лютий 1909
