І життя, і смерть, я знаю, мені рівні.
йде гроза, блищать вдалині зірниці,
чорніє ніч, - а пісні старовини,
Як і раніше, - німі небилиці.
Я знаю - ліс нічний далеко кругом мене
Вона простягла задумливо свої німі склепіння,
Ніде живої душі, ні даху над головою, ні вогню, -
Одна безмовна природа…
І що ж? Моя душа тоді лише гімн співає;
Мені все одно, - розсуне чи розбійник
Кустов поблизу похмурий чорний звід,
Іль з кладовища підніметься небіжчик
Бродити по селах, нося с собою страх…
Моя душа вся тане в піснях віддалених,
І я можу тоді прочитати в нічних зірках
Мою долю і повість днів сумних…
14 липень 1899
