Нас старість сумна наздожене без праці,
Ми немічні тепер, і немає у нас бажання.
Відтоді, як померла подруга, - ніколи
Чи не повниться душа тривогою чекання.
Та життя пройшла для нас, чудес і бід сповнена,
Залишивши по собі одні спогади.
Сумна наш світ покинула вона,
І в цій порожнечі все пам'ятна весна,
Де кожен подих зберігає її воно, життя.
5 серпень 1901
