У дні, коли душа тріпоче
Надлишком життєвих тривог,
В якихось далеких сферах блищить
мені твій, далека, чертог.
І я прагну душею тривожної
Від бурі життя відпочити,
Але це щастя неможливе,
До твоїх палацу важкий шлях.
Звідти світить промінь холодний,
Сяє купол золотий,
Доступний лише душі вільної,
Не затьмарений метушнею.
Ти тільки осліп блиском
Відвиклий від бачень погляд,
І уражена страданьем
Душа повернеться назад
І буде жити, і буде бачити
Тебе, наскрізним далеко,
Щоб тільки зліше ненавидіти
Шляхи осоружні землі.
