Там жили всі мої надії,
Там мені палав вогонь земної,
Але душу осінив спокій, -
Склепив дрімаючі повіки…
Де грозові хмари йшли,
Сльоза остання висохла.
Душа змирилася і заглохла
В убогому лахміття землі…
А перш небом ночі зоряної
вона росла, прагнула в далечінь,
І та заповітна печаль
пливла, здавалося, місячної безоднею.
22 листопада 1900
