Я чекав під вікнами в тіні,
Готовий гинути і сміятися.
Вони пішли туди - одні -
Кохати, мріяти і цілуватися.
Рука стискала тонкий ніж.
В лахмітті, жебрак, був я жалюгідний.
Мріяв про щастя і про брехню,
про білих, незайманих русалок.
І, дрогнув, пробігала тінь,
Поспішав розсіяний перехожий.
Там смутно народжувався день,
С прошедшим схожий і несхожий.
І ось вони - удвох - одні…
він шепоче, тисне, цілує руки…
І завмер я в моїй тіні,
Роздавлений таємницею сірої нудьги.
вересень 1902